Ukrainian Recordings

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу -
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: - Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. -
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Не жартуй наді мною, будь ласка,
І, говорячи, не мовчи.
Нащо правді словесна маска?
Ти мовчанням мені кричи.

І без слів я все розумію,
Що сказати маєш мені,
Та в мовчанні живе й надія
Не почути жорстоке "ні!".

Ображайся на мене як хочеш,
Зневажай, ненавидь мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,
Хай до сліз я тебе озлю —
Ти для мене не тільки мрія,
Я живою тебе люблю.

Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання — у нас віки.
Все віддав би, що жить осталось,
За гарячий дотик руки.

Влийся сонцем у щиру мову,
У думок моїх течію —
Я люблю твої губи, і брови,
І поставу, і вроду твою.

Ображайся на мене як хочеш,
І презирством убий мене —
Все одно я люблю твої очі
І волосся твоє сумне.

Чому смуток з тобою поруч
Часто ходить у світлі дні?
Певне, є в тебе біль і горе,
Невідомі зовсім мені.

Хоч на щастя життя багате,
Але кожну людину ждуть
І печалі, і сум, і втрати,
І не можна їх обминуть.

Але к бісу цю мудрість убогу!
І догадки під три чорти!
Я бажаю, щоб всю дорогу,
Все життя усміхалась ти.

Щоб ніколи сльоза на вії
Не світилася, мов роса.
Хай же щастям завжди ясніє
Некриклива твоя краса.

Я не йму тобі зовсім віри,
Як сумною побачу тебе,
Небо в сутінь буває сірим,
А насправді ж воно — голубе.

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

В чаплі чорні черевички,
Чапля чапа до водички.

Дощ хлющить на зелен плющ.
Під кущем сховався хрущ.
Каже щиро хрущ плющу:
«Не боюся я дощу».

Тьотя Бетя із міста Вапнярки
Страх не любить тривалої сварки.
Тільки щось там не так,
В лоб гантелею шмяк! –
Й знов усміхнеться Бетя з Вапнярки.

* * *

Молодий грубіян у Донецьку
Мав таку заведенцію злецьку:
Вибігав з автоматом
Та свинцем, та ще й матом
Поливав всіх у ріднім Донецьку

* * *

Юній пані із селища Ічні
Допікають проблеми одвічні:
Як його далі жить –
Вже ж воно так свербить,
Та цінується цнота у Ічні.

* * *

Алкоголік зухвалий із Пісок
Вкрав на закусь в сільмазі сосисок.
Закусити не встиг –
Три-чотири пар ніг
Натовкли йому ребра і писок.

* * *

Двометровий гевал із Ромен
На всю губу в Ромнах супермен.
Як завалить в пивнуху,
То вже всім там дасть духу –
Тяжко жить пиякам із Ромен.

* * *

В бабці Ївги із міста Острога,
Всім відомо, мораль дуже строга.
Дев’яностий годок,
Та ще жоден дідок
Не спізнав чарів бабці з Острога.

* * *

Алкоголік у Дніпродзержинську
Поведінку мав виключно свинську:
Де шмурдильця поп'є,
Там одразу й блює –
Все обригано в Дніпродзержинську.

Я йшов по Хрещатику,
Сірий, сутулий,
І раптом почув
Несподівану фразу:
"Повітряна куля
До Гонолулу
Відліта в 9-30
З Євбазу".

Усі свої роки втискався я в стіни,
Я скучно мовчав, я зливався з асфальтом,
Але в голові своїй бачив країну,
Де райськії птиці співають контральтом.

І от я сьогодні прорву павутину,
Магічно звільнюся від тихого сказу,
Сьогодні полину в прекрасну країну,
Розтанувши в небі старого Євбазу.

Я вірив, я знав,
Що настане ця дата -
Від сірого будня
До світлої мрії
Мене понесе
Кольорово-строката
Повітряна куля
Шизофренії.

Падлюко Сталін, йди сюди,
Ставай на суд перед поетом!
Я римою поміж очей
Тобі вліплю, немов кастетом!

Знай, виродку, що ти бандит!
Тебе навіки знаважаю
За сльози вдів, за плач сиріт,
За всі страждання ріднокраю!

А ти, бровастий істукан,
Орденоносне жалюгіддя,-
Тобі з презирством за застій
Плюю я віршем в підборіддя!

І ти, що лиш недавно вмер,
За все відповіси сьогодні
За кожен ґейґер, кожен бер,
За біль і муки всенародні!

Тремтіть, лакузи і кати, -
Вам не втекти від правди слова!
І запорукою тому -
Діла Гуренка й Горбачова.

Квазіамор — прекрасна штука,
Як солодко хвилює нас
Шалена серця псевдомука,
Страшне страждання лиш на час!

Ерзац-кохана! Ти не знаєш,
Як квазі я тебе люблю!
Віддай же все, що ти ще маєш,
Своєму псевдокоролю!

Принцесо! Швидше роздягнися!
Принцесо! Швидше на матрац!
Ну, все в порядку, — понеслися:
Ерзац, ерзац, ерзац, ерзац!